Умань, Рош га-Шана і 40 тисяч прочан: що варто знати про паломництво хасидів

Рош га-Шана — юдейський Новий рік — для більшості вірян є тихим родинним святом: родини збираються за столом, де переважають риба, овочі та солодкі страви, а в синагогах сурмлять у шофар, ритуальний ріг. Його звуки, за традицією, спонукають озирнутися на минулий рік, пригадати помилки й переоцінити вчинки. Відлік нового, 5787-го року за юдейським календарем віряни ведуть саме від 11 вересня.

Для брацлавських хасидів це свято має інший вимір — воно кличе в дорогу. Вони вірять, що виконують заповіт свого духовного лідера Нахмана із Брацлава, який перед смертю закликав послідовників провести свято разом із ним. Прямої вимоги стояти над його могилою в тексті не було, але хасиди витлумачили волю цадика саме так. Відтак Умань, де він похований, щороку приймає паломників: у вересні 2026-го очікується близько 40 тисяч юдеїв. Винятком став 2022 рік, коли прочан було не більше 10 тисяч, тоді як в інші роки їхня кількість сягала 30–35 тисяч.

Шлях до цього паломництва був довгим. У 1988 році Радянський Союз у межах «Перебудови і Розрядки» почав обережне зближення з Ізраїлем, і символічним жестом став дозвіл 250 хасидам відвідати Умань. Минуло 38 років — і місто знову готується приймати прочан. Формальні заборони на в'їзд видають щороку з 2020-го, спершу через пандемію COVID-19, а тепер через безпекові ризики. І Міністерство закордонних справ України, і Державний департамент США наполегливо радять уникати подорожі до Умані через загрозу російських ударів та нестачу укриттів. Ізраїльські поліцейські вже прибули до міста, щоб разом з українськими колегами патрулювати райони проживання хасидів під час святкування.

Сама могила Нахмана могла бути втрачена назавжди: після Другої світової війни радянська влада Умані віддала територію старого єврейського цвинтаря під забудову й городи. За переказами, один релігійний єврей зумів отримати ділянку з похованням і оточив її парканом. Уже в незалежній Україні спершу планували вивезти останки цадика до Ізраїлю, але провідники брацлавських хасидів виступили проти, посилаючись на заповіт. 7 червня 1994 року президент Леонід Кравчук одним зі своїх останніх указів розпорядився створити Історико-культурний центр на місці поховання. А 20 грудня 2016-го на могилі стався акт вандалізму: приміщення залили червоною фарбою та підкинули свинячу голову із зображенням свастики. Підозрювали російський слід, адже саме тоді московська пропаганда докладала зусиль, аби зобразити українців «нацистами й антисемітами»; свідки чули антисемітські гасла російською.

Нахман народився 4 квітня 1772 року в Меджибожі. Його прадідом по материнській лінії був Баал Шем Тов, засновник хасидизму. Змалку він знався на священних текстах, а згодом сам уклав збірку афоризмів «Книга моральних якостей». Наприкінці XVIII століття він уступив у конфронтацію з тодішніми лідерами хасидів, яких звинувачував у занепаді вчення прадіда, і навіть мусив переховуватися. У 1802–1810 роках жив у Брацлаві, де заклав підвалини оновленої течії. Мав славу оповідача казок для дорослих, у яких метафорично переказував основи свого вчення; спогади про спільні подорожі з ним залишив його найближчий прибічник рабі Натан. Саме зі слів Натана відомий і дивовижний заповіт: якщо людина прийде на могилу цадика, зробить пожертву на благодійність і прочитає десять псалмів, то, якими б не були її гріхи, Нахман персонально «витягне її з пекла за пейси». На початку 1810 року будинок Нахмана в Брацлаві таємничо згорів; сам він хворів на туберкульоз і відчував наближення смерті. Останні дні провів в Умані — місті, яке обрав свідомо, вважаючи його мешканців, жертв гайдамацького повстання 1768 року, відомого як Коліївщина, праведниками. 16 жовтня 1810 року цадик помер.

Для брацлавських хасидів Нахман досі наче живий — вони не мали й не мають іншого верховного лідера, і саме це додає місцю поховання сакральності. Скільки їх у світі, достеменно невідомо: оцінки різняться від 50 до 100 тисяч, а основні громади зосереджені в Ізраїлі та США. Це не секта, а відкритий рух: приєднатися може будь-хто, хто поділяє настанови цадика. З погляду хасидів, фізичний світ ілюзорний, а понад усе — духовний обов'язок, тож війна в Україні для них залишається лише маленькою логістичною проблемою, одним із випробувань віри.