Дирижабль Sceye пролетів майже 30 000 км: що це означає для зв'язку

Місія Service Test 1 стартувала 9 серпня з Нью-Мексико. Апарат перетнув Тихий океан, дістався Японії, а згодом повернувся до США, подолавши 18 641 милю — приблизно 30 000 кілометрів. Більшу частину часу він тримався на висоті близько 16,5 км, тобто у стратосфері, значно вище за звичайні пасажирські літаки.

Сенс таких польотів не в самому рекорді, а в тому, що дирижабль може виконувати роботу вишки стільникового зв'язку. Офіційно ці апарати називають High Altitude Platform Systems (HAPS). На борту Sceye була телекомунікаційна система SceyeCELL, розрахована на роботу в стратосфері: вона підключає звичайні мобільні телефони без жодних доопрацювань з боку користувача. Під час випробувань ішлося про широкосмуговий зв'язок — текстові повідомлення, голосові дзвінки, доступ до інтернету й потокове відео, а також про систему надсилання аварійних сповіщень для масштабних катастроф.

Тиждень над Японією був окремою частиною програми: перевіряли, наскільки придатною буде така платформа під час надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих. «Ця місія довела не лише те, що наші технології, системи апарата, корисне навантаження та операційна інфраструктура готові до надання послуг зв'язку, а й те, що саме стратосфера стане основою майбутньої позаземної інфраструктури», — сказав засновник і генеральний директор Sceye Міккель Вестергорд Франдсен. Він додав, що стратосфера забезпечить майбутнє постійного зв'язку, включно з обіцяною ерою 6G.

Технічно апарат має близько 65 метрів завдовжки. Сонячні панелі на верхній частині корпусу живлять комунікаційне обладнання та допомагають утримувати позицію попри стратосферні вітри. За задумом, такі дирижаблі можуть залишатися в стратосфері місяцями або й роками, не витрачаючи пального. Саме це відрізняє їх від наземних веж: за даними Sceye, після повномасштабного розгортання один апарат дасть покриття, еквівалентне приблизно 500 наземним вишкам. Найбільше користі від цього могло б бути там, де будівництво звичайної інфраструктури впирається в географію, економіку або технічні обмеження.

Тема стратосферних платформ розвивається не лише в США. Раніше росіяни представили аеростат для мобільного зв'язку — він має забезпечувати покриття на територіях, де сигналу бракує, підіймаючи радіомодуль у повітря, щоб рельєф менше впливав на якість зв'язку; за даними російської сторони, перший апарат уже пройшов тестову експлуатацію в мережах зв'язку. Окремо НАТО випробовує автономний дирижабль на водневому паливі, який у перспективі може стати платформою для патрулювання морських акваторій.

Поки що йдеться про випробування, а не про комерційну мережу. Але логіка тут проста: якщо базову станцію вдається підняти на 16,5 км і тримати там тижнями, то покриття перестає залежати від того, чи є в регіоні дороги, вежі й електрика. Питання лише в тому, коли така інфраструктура стане достатньо надійною і масовою, щоб нею користувалися не лише під час катастроф.