20 вересня: церковне свято, прикмети та традиції цього дня

За новим календарем 20 вересня (3 жовтня) у православній традиції припадає день пам'яті великомученика Євстратія та тих, хто постраждав разом із ним. Євстратій був військовим начальником у місті Сатала у Вірменії, походив зі знатного роду й обіймав високе становище на службі. Попри це, він був християнином і спершу сповідував віру таємно. Коли почалися переслідування, він вирішив відкрито заявити про свої переконання, усвідомлюючи, що це може коштувати йому життя.

Разом із ним постраждав його друг Євгеній: коли Євстратія схопили й катували, він відкрито визнав себе християнином і заявив, що готовий розділити долю друга, за що його також ув'язнили та піддали мукам. До мучеників приєднався і Мардарій — простий християнин без знатного походження, який, почувши про страждання Євстратія, сам прийшов до мучителів і заявив про свою віру. Його образ нагадує, що духовна мужність не залежить від статусу чи багатства. Ще один мученик, молодий воїн Орест, відмовився поклонитися язичницьким богам і зректися Христа, за що зазнав тортур і помер. Завершує цю групу Лукій (Лукіан) — священнослужитель, який підтримував переслідуваних і теж був схоплений та страчений.

Цього ж дня церква вшановує мучеників і чудотворців — чернігівського князя Михаїла та його боярина Теодора. Михаїл Всеволодович походив із династії Рюриковичів, народився наприкінці XII століття, був князем Чернігівським, а згодом посідав і київський престол. Його життя припало на складний час монгольських нападів, коли руські землі зазнавали руйнувань. 1246 року князь разом із вірним боярином вирушив до ставки хана Батия, щоб отримати дозвіл на князювання. Там від князів вимагали пройти обряд, що передбачав поклоніння вогню та участь у язичницьких дійствах. Михаїл відмовився робити те, що вважав несумісним із християнською вірою, заявивши, що готовий прийняти смерть, але не відступить від переконань. Теодор підтримав його рішення. За церковним переданням, 20 вересня 1246 року обох стратили в Орді. Згодом тіла святих перевезли до Чернігова, а пізніше мощі перенесли до Москви.

За старим календарем 20 вересня вшановували мученика Созонта. За переказами, він зайшов до язичницького храму, зламав золоту руку ідола й роздав золото бідним, за що був схоплений і підданий жорстоким катуванням, які переніс мужньо.

Із цим днем пов'язані й народні прикмети. Тепла та ясна погода віщувала довгу, суху й сонячну осінь. Ясний місяць увечері натякав на швидкі заморозки. А якщо журавлі летіли високо й повільно, чекали холодної та дощової осені. У побуті предки не радили перераховувати дрібні гроші в гаманці, вважаючи, що це може накликати фінансові труднощі, і не віддавали чужі речі — посуд чи сумки — порожніми, бо разом із порожньою тарою з дому міг піти достаток. Натомість вітер цього дня наділяли особливими, навіть цілющими властивостями: вважалося, що сильні пориви символічно виносять із людини недуги. Тому господині виносили на подвір'я постіль, подушки, ковдри та одяг, щоб добре просушити й провітрити речі на свіжому повітрі.

Усі ці сюжети — і давні мученицькі житія, і чернігівська історія XIII століття, і побутові звичаї — об'єднує одне: увага до вірності власним переконанням і до дрібних спостережень за світом, які століттями формували народний календар.