8 серпня: день Еміліана Кизицького та народні традиції

2 серпня 2026, 00:00 ·482 слівредакція

8 серпня православні християни в Україні згадують святого Еміліана, єпископа Кизицького, який став символом стійкості віри під час іконоборчих гонінь. Цей день також багатий на народні прикмети та звичаї, що сягають сивої давнини.

8 серпня (21 серпня за новим стилем) у православному календарі — день пам’яті святого Еміліана, єпископа Кизицького. Його життєвий шлях розпочався в монастирі, заснованому патріархом Тарасієм Константинопольським. Саме там Еміліан здобув глибокі знання Святого Письма та прославився своєю побожністю, смиренням і суворою аскезою.

Згодом його чесноти помітила церковна спільнота, і Еміліана обрали єпископом міста Кизик, розташованого на узбережжі Мармурового моря. Очоливши єпархію наприкінці VIII століття, він дбав про духовне життя пастви, допомагав нужденним і власним прикладом проповідував християнські цінності.

Найважчим випробуванням для святого стало правління візантійського імператора Лева V Вірменина (813–820), який відновив політику іконоборства. Імператор вимагав від єпископів відмовитися від шанування ікон. У 815 році Еміліана разом з іншими ієрархами викликали до палацу, і саме він першим відкрито висловив незгоду, заявивши, що питання віри мають вирішуватися Церквою, а не світською владою.

Така сміливість коштувала святителю свободи: його заслали та піддали стражданням. Проте навіть в ув’язненні Еміліан не зрікся своїх переконань. Він помер близько 820 року, і Церква шанує його як ісповідника — того, хто витерпів переслідування за віру, але не був страчений безпосередньо за неї.

За старим календарем цього дня також вшановували пам’ять преподобномучениці Параскеви, яка загинула за відкрите сповідування християнства під час гонінь. У народі ж 8 серпня пов’язували з особливою силою вітру: виходили на відкрите місце, ставали назустріч вітру та подумки просили розвіяти смуток і тривоги. Існувало повір’я, що на перехресті можна загадати бажання, і воно здійсниться, якщо вітер торкнеться обличчя.

Що ж до заборон, то цього дня намагалися не користуватися гострими предметами, не шити й не вишивати, аби не «зашити» власне щастя. Також уникали нарікань на життя, вірячи, що негативні слова притягують нові проблеми. Натомість рясна ранкова роса віщувала сонячний день, а дощ — дощову осінь. Активні бджоли, за прикметами, обіцяли ясні найближчі дні.

Цей день поєднує в собі глибоку християнську історію та багатий пласт народних вірувань, що передавалися з покоління в покоління. Він нагадує про важливість стійкості у вірі та водночас про зв’язок людини з природою.