27 вересня: Калістрат, бджолині дев'ятини і пам'ять про святого Ніла

За новим церковним календарем 27 вересня вшановують мученика Калістрата та його дружину. За переданням, він народився в Карфагені й виріс у християнській родині: віру в їхній рід приніс предок Неокор, який, за переказами, був свідком земних подій, пов'язаних зі Спасителем.

Калістрат служив у війську, де більшість воїнів залишалися язичниками. Віру він не виставляв напоказ, але й не зрікався її, а молитися любив уночі, коли інші спали. Одного разу товариші почули, як він призиває ім'я Ісуса Христа, і донесли воєначальникові. Від нього вимагали принести жертву язичницьким богам як доказ відданості римським звичаям — він відмовився.

За відмову зректися Христа мученика жорстоко катували, а потім зашили в мішок і кинули в море. Та, за переданням, мішок розірвався, а дельфіни допомогли йому дістатися берега. Побачене вразило воїнів: сорок дев'ять із них увірували в Христа й відкрито про це заявили. Разом із Калістратом їх ув'язнили, і саме у в'язниці він розповідав їм про християнську віру — про створення світу, гріхопадіння людини, прихід Спасителя, Його смерть і Воскресіння. Місце страху й відчаю стало для них місцем пізнання Бога. Тортури не зламали новонавернених, а передання розповідає і про нові чудеса, після яких до Христа навернулися ще десятки воїнів.

Інша постать цього дня — преподобний Ніл, засновник і ігумен Криптоферратського монастиря. Він народився близько 910 року в місті Россано в Калабрії, на півдні Італії, і при хрещенні отримав ім'я Миколай. Той регіон тоді перебував під сильним впливом візантійської культури, тож грецька мова, східний обряд і традиції східного чернецтва були там добре відомі. Миколай походив із заможної грецької родини, здобув добру освіту, знав Святе Письмо та церковну літературу. У молодості він жив звичайним світським життям, одружився і мав доньку, а приблизно у тридцятирічному віці залишив це життя й прийняв чернечий постриг з ім'ям Ніл.

Відтоді почалося його багаторічне подвижницьке життя. Ніл прагнув не слави чи церковних почестей, а тиші, в якій людина може цілковито звернутися до Бога: багато молився, постив, обмежував себе в їжі та сні, займався фізичною працею. Одним із його особливих занять було переписування книг — він був майстерним каліграфом, і для середньовічного монаха така праця була не лише способом збереження текстів, а й своєрідною формою молитви та служіння Церкві. З часом біля нього почали збиратися учні, яких приваблювали його духовна мудрість, простота та суворе життя. Проте сам Ніл уникав слави: коли людей навколо ставало надто багато або його починали особливо шанувати, він нерідко залишав місце проживання і вирушав далі.

Відомим став епізод, пов'язаний з антипапою Іваном XVI. Після політичної поразки той зазнав надзвичайно жорстокого покарання, і Ніл, який знав його раніше, просив імператора Оттона III та папу Григорія V виявити до переможеного милосердя. Він не виправдовував його вчинків — просив лише про християнське милосердя до людини, яка вже була переможена і беззахисна. Життя преподобного минало в постійних переселеннях: причиною були не лише прагнення до усамітнення, а й небезпеки того часу, адже Південна Італія потерпала від воєн та нападів сарацинів. Разом з учнями він засновував невеликі монаші громади, деякий час перебував у монастирі Монте-Кассіно, де грецькі монахи на чолі з ним могли звершувати богослужіння за своєю візантійською традицією. Це важлива риса його постаті: Ніл жив задовго до остаточного розділення Східної і Західної Церков 1054 року, був носієм грецької духовної традиції, але підтримував стосунки з латинськими монастирями та церковними діячами.

За старим календарем 27 вересня припадало на Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. За переданням, у IV столітті рівноапостольна цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого, вирушила до Єрусалима шукати Хрест Господній. Під час розкопок на Голгофі знайшли три хрести, і Хрест Спасителя розпізнали завдяки чудесному зціленню після дотику до нього. Після віднайдення святині Єрусалимський патріарх Макарій підняв — воздвигнув — Хрест, щоб віряни могли його побачити й поклонитися йому, а народ молився: «Господи, помилуй!» Саме від цього урочистого воздвиження походить назва свята.

У народному календарі день має назву Каллістрат і здавна був особливо важливим для пасічників: приблизно в цей період завершувалися «Бджолині дев'ятини» — час останніх робіт на пасіці перед зимою. Господарі готували бджолині родини до холодів, утеплювали вулики та переносили їх у захищені місця. З побутом пов'язані й прикмети: ранковий заморозок віщував ранню зиму, західний вітер — погіршення погоди, а холодний або північний — тепле наступне літо. Важку й виснажливу роботу цього дня намагалися не брати, якщо вона не стосувалася пасіки, хоча необхідні домашні справи не відкладали. Обережно ставилися й до грошей: за повір'ями, краще було не позичати самому й не давати в борг, а важливі фінансові домовленості переносити на інший час, щоб не накликати матеріальних втрат.

За всієї різниці цих сюжетів — карфагенський воїн, італійський чернець, віднайдення Хреста і клопоти на пасіці — їх об'єднує одне: увага до внутрішнього вибору людини та до справ, які вона робить щодня. Церковна пам'ять про мучеників і подвижників і народні прикмети про вітер і вулики однаково нагадують, що буденність і віра в традиційному календарі ніколи не були далекими одна від одної.