25 вересня: день пам’яті преподобної Євфросинії Олександрійської

25 вересня (8 жовтня за старим стилем) у православному календарі — день пам’яті преподобної Євфросинії Олександрійської. Вона жила у V столітті й походила з заможної християнської родини в Александрії. Її батько Пафнутій був благочестивою людиною: допомагав монастирям і шанував чернецтво. Мати Євфросинії померла, коли дівчина була ще юною, тож вихованням доньки опікувався батько, який згодом замислив влаштувати її шлюб із гідним молодим чоловіком.

Проте сама Євфросинія дедалі виразніше відчувала інше покликання. Її приваблювала не сімейна жизнь і не матеріальний достаток, а можливість цілком присвятити себе Богові. Коли наближався час шлюбу, вона зрозуміла, що не може відмовитися від внутрішнього прагнення до чернецтва, і водночас знала: батькові буде надзвичайно важко прийняти її рішення.

За житієм, Євфросинія таємно залишила батьківський дім. Щоб її не знайшли та не змусили повернутися, вона переодягнулася в чоловічий одяг і прийшла до чоловічого монастиря, назвавшись Смарагдом. За зовнішньою зміною імені та одягу стояло глибше перетворення: вона прагнула відмовитися від усього, що прив’язувало її до колишнього становища, і зосередитися на молитві, пості та духовному вдосконаленні. У монастирі вона прожила під ім’ям Смарагда багато років, і братія вважала її молодим ченцем, не знаючи справжньої історії. Її життя було суворим і відокремленим: багато часу в молитві, дотримання посту, робота над собою, прагнення внутрішньої тиші. Згодом серед ченців вона здобула повагу завдяки духовній мудрості та благочестю, і до Смарагда почали звертатися за порадами люди, які переживали труднощі й шукали підтримки.

Саме тут житіє набуває особливого драматизму. Після зникнення доньки Пафнутій був охоплений горем і довго не міг її знайти. Зрештою, прагнучи розради, він почав відвідувати монастир, і ігумен порадив йому поговорити з одним із найбільш духовно досвідчених ченців — Смарагдом. Так батько опинився перед власною донькою, не впізнавши її. Євфросинія впізнала Пафнутія, але не відкрила правди: вислуховувала його біль, підтримувала й переконувала не втрачати надії та довіряти Богові. Для неї ці зустрічі мали бути тяжким випробуванням — перед нею стояв батько, який страждав через її зникнення, а вона далі берегла таємницю свого життя. За церковним переданням, у монастирі Євфросинія прожила близько тридцяти восьми років. Відчуваючи наближення смерті, вона попросила Пафнутія прийти й нарешті відкрила йому, що Смарагд, якого він знав багато років, — це його донька Євфросинія. Невдовзі після цього вона померла.

За старим календарем цього ж дня вшановували пам’ять священномученика Автонома, який жив наприкінці III — на початку IV століття. Під час гонінь на християн він залишив Італію та оселився у Віфінії в Малій Азії, де ревно проповідував Євангеліє. Завдяки його служінню багато язичників прийняли християнство, а для нової громади було збудовано храм на честь Архангела Михаїла. У народній традиції з цим днем пов’язували й прикмети: дощ 25 вересня віщував довгу та сніжну зиму, грім — теплу осінь, а майже повністю опале листя — ранній прихід зими. Вважалося, що день варто провести діяльно, не тримати образ, не заздрити й не допускати недобрих думок. Віряни молитовно звертаються до преподобної Євфросинії з проханнями про здоров’я та полегшення недуг — як фізичних, так і душевних.

Історія Євфросинії — це розповідь про вибір, який не вкладається у звичні очікування родини та суспільства, і про ціну цього вибору. Вона нагадує, що духовний шлях часом вимагає розлуки з найближчими, але навіть у такій розлуці залишається місце для милосердя, турботи й прощення.