«Пов'язав хобі зі службою»: історія 24-річного пілота дронів Віталія Мосійчука

Віталій Мосійчук народився 13 лютого 2002 року в селі Гута на Хмельниччині. Він виріс у багатодітній родині Людмили та Олега Мосійчуків — разом із братом-близнюком Володимиром, старшим братом Артемом, молодшим Русланом та сестрами Софією й Алісою. З Володимиром, який народився на кілька хвилин раніше, Віталій був особливо близьким: вони разом грали у футбол, бешкетували й навчалися в Хоровецькому навчально-виховному комплексі. Брати навіть мали один шкільний щоденник на двох.

«У них був свій такий обман для вчителів — вони мали один щоденник на двох. Це була їхня фішка», — згадує дружина Віталія Іванна.

Коли близнюки навчалися у другому класі, помер їхній батько. Згодом родина пережила ще одну втрату — не стало старшого брата Артема. Після дев'ятого класу Віталій разом із Володимиром вступив до Грицівського вищого професійного училища №38. Там він і познайомився з Іванною: вона навчалася на кухаря, він — на тракториста-машиніста. Це сталося у 2019 році, і невдовзі молоді люди почали зустрічатися.

Після навчання Віталій разом із братом-близнюком пішов на строкову службу до навчального центру «Десна» на Чернігівщині. Через три місяці під час однієї з телефонних розмов він повідомив Іванні, що разом із братом і другом залишається у війську. «Це мені він повідомив телефоном, тому що на строковій службі давали тільки на вихідних телефон. І на вихідних подзвонив ось так і розповів про рішення», — говорить Іванна. У 2021 році Віталій підписав військовий контракт і розпочав службу у військовій частині 11 зенітно-ракетної Шепетівської бригади Повітряних сил ЗСУ. Після початку повномасштабного вторгнення він продовжив захищати Україну — спершу у гранатометному відділенні розвідувального батальйону.

Через п'ять років після знайомства, у квітні 2024-го, Віталій та Іванна одружилися. Весілля було невеликим — лише розпис і найближчі люди. За словами Іванни, коли дату церемонії вже обрали, Віталій згадав, що того дня має бути в наряді. «Ми тільки вийшли з приміщення ДРАЦСу, він каже: «А я, походу, в наряді цей день». Я кажу: «То вирішуй щось з цим». Він домовився, помінявся з кимось із хлопців», — розповідає вона. У листопаді 2024 року в подружжя народився син. Пологи завершилися незапланованим кесаревим розтином, і Віталій, дізнавшись про операцію, зміг приїхати до дружини приблизно за дві години. Ім'я синові батьки остаточно обрали вже в лікарні. «У палату першого завезли малого, а потім вже привезли мене, лікар запитав: «То як назвали?». Віталій питає мене: «Як називати?». Я кажу: «Ілля». «Ну, значить, буде Ілля», — сказав чоловік. Хоча до цього він був трошечки проти», — розповідає дружина захисника.

Віталій мріяв про власний будинок і родинний затишок. Дружина згадує, що він ніколи не забував про рідних, допомагав молодшим братові та сестрам, тримав слово й рідко відмовляв іншим у підтримці. У вільний час він любив грати у відеоігри — і згодом це захоплення стало йому в пригоді у війську. У 2025 році Віталій перевівся до 100 окремої механізованої бригади, де змінив напрям роботи й почав займатися дронами. «Він вибрав собі справу, в якій у нього виходило, зокрема і через його оце захоплення. Він пішов на дрони. Пов'язав своє хобі зі службою», — розповідає Іванна. Останній рік Віталій був пілотом розвідувальних безпілотників: на Костянтинівському напрямку він проводив повітряну розвідку, виявляв та фіксував російські цілі.

Наприкінці січня 2026 року військовий дістав поранення. Після лікування йому дали місяць на відновлення, тож лютий Віталій провів удома з Іванною та маленьким Іллею. Для подружжя цей місяць став особливим: за роки їхніх стосунків, які припали на війну, Віталій уперше був удома на свій день народження. «У нього 13-го день народження, 14-го — День святого Валентина. І ці такі свята він єдиний раз був удома», — говорить Іванна. У березні Віталій знову поїхав на службу, повернувшись після поранення та реабілітації до свого батальйону. Востаннє рідні говорили з ним 25 травня 2026 року. Того ж дня він загинув під час виконання бойового завдання на Костянтинівському напрямку, у Краматорському районі Донеччини, зазнавши смертельних поранень від удару російського FPV-дрона.

З Віталієм Мосійчуком попрощалися у Шепетівці. У нього залишилися дружина Іванна, маленький син Ілля, мати, брати та сестри. Рідні захисника створили петицію з проханням посмертно надати йому звання Героя України.

За кожною такою історією — не лише хронологія служби, а й звичайне життя, яке війна обірвала на півдорозі: весілля, народження сина, перший за довгі роки день народження вдома. Саме ці деталі й залишаються тим, що рідні просять пам'ятати.