Книжковий Львів очима кіровоградських студенток

Після довгих умовлянь і вагань група небайдужих до літератури студентів та викладачів нарешті вирушила до Львова, щоб на власні очі побачити головну книжкову подію країни. Місто зустріло їх сонячною погодою, гостинними вулицями й атмосферою, де кожен другий перехожий тримав у руках книжку.

Першим пунктом програми стала конференція в Палаці Потоцьких, де планувалася зустріч із Марією Матіос, Віктором Небораком, Василем Шклярем та Володимиром Яворівським. Однак через запізнення літераторів організатори запропонували гостям перейти до іншої зали, де виступала Леся Романчук. Авторка, за освітою лікар-акушер, представила історичний роман, заснований на сімейних подіях. Її новий жанр здивував навіть постійних читачок, які звикли до жіночих романів. Студенти придбати книгу не змогли — ціна виявилася надто високою для їхнього бюджету.

Наступною зупинкою стала вулиця Коперника, де учасників чекав Олександр Ірванець. Письменник довго не міг зрозуміти, де знаходиться Кіровоград, але після розмови залишився задоволеним і навіть запропонував завітати до міста. Студенти ж отримали автографи й теплі спогади.

Головні враження чекали в Палаці мистецтв, де розгорнулися стенди видавництв. Там студенти побачили Романа Скибу та Ганну Осадко, яка презентувала дитячі книжки з унікальною технікою — ілюстрації з пластиліну, хутра, мережива та ґудзиків. Польський письменник ретро-детективів Марек Краєвський привітно спілкувався з гостями, а брати Капранови зустрічали всіх на яскраво-зеленій машині. Сергій Пантюк жартував, Іздрик підписував книги, Люко Дашвар теж не залишилася осторонь.

Окремою подією стала прес-конференція Януша Леона Вишневського, автора культового роману «С@мотність у мережі». Через велику кількість журналістів письменник ледве дістався до зали, але потім вразив присутніх дотепністю та безпосередністю.

Не обійшлося без пригод. До театру «Воскресіння» на захід «Драма ідей» студенти добиралися під дощем, орієнтуючись на світлофори, оскільки місцеві жителі не завжди знали дорогу. У підсумку вони побачили Юрія Винничука, Оксану Луцишину, Василя Шкляра та інших, але Любко Дереш, заради якого вони змокли, так і не з’явився. Зустріти Юрія Андруховича також не вдалося.

Повертаючись на вокзал, студенти везли із собою торбу книжок, безліч вражень і частинку львівської форумної атмосфери. Як підсумок — мандрувати варто, бо це завжди дарує більше, ніж очікуєш.