Жіночий гнів у культурі: від табу до головної теми сучасності

Жіноча лють, яку десятиліттями таврували як істерику чи невихованість, сьогодні перетворилася на одну з найпомітніших тем у кіно, літературі та мистецтві. Розбираємо, як культура навчилася говорити про це без сорому.
Образ розгніваної жінки довгий час залишався під забороною: її почуття називали невротичними, а саму її — нестерпною. Натомість від жінки очікували лагідності, страждання і вміння пробачати. Сьогодні ж усе змінилося: гнів перестав бути чимось ганебним і став центральним мотивом сучасних історій.
Поштовхом до цього став роман Ґілліан Флінн «Загублена» та його екранізація, де героїня Емі демонструє холодну, продуману помсту. За нею підтяглися серіал «Убити Єву» з Вілланель, фільм «Перспективна дівчина» Емералд Феннелл та горори Ті Веста, де Мія Ґот перетворила лють на своєрідну кінематографічну симфонію. Коріння цього образу сягає ще «Керрі» Стівена Кінга та античної Медеї, але тепер героїнь не карають за їхні почуття — їх досліджують зсередини.
Паралельно з'явилася скульптура «Медуза з головою Персея» Лучано Ґарбаті, встановлена навпроти суду, де слухали справу Гарві Вайнштейна, а есеїстика на кшталт «Rage Becomes Her» Сораї Чемалі називає гнів політичним ресурсом. Культура більше не питає, чи личить жінці злитися, а намагається зрозуміти, звідки береться ця злість.
Окрема тема — «хороша дівчинка», яку сучасні авторки розвінчують як пастку. У «Флібеґ» Фібі Воллер-Брідж за маскою іронії ховаються горе і сором, а героїні Отесси Мошфеґ відмовляються бути «симпатичними». Формула good for her стала жанром, де глядачі аплодують жінці, що переступає межу.
Яскравий приклад цієї тенденції — роман «Солоденька» Сі Джей Ск'юз, написаний у формі щоденника. Героїня Ріаннон, тиха помічниця редакторки, веде список людей, яких хотіла б позбутися. Авторка поєднує побутові деталі з моторошними фантазіями, а книжку описують як «Бріджит Джонс зустрічає Американського психопата». Ріаннон пережила в дитинстві трагедію, стала героїнею ток-шоу, а тепер використовує свою непомітність як зброю.
Ск'юз не виправдовує і не демонізує героїню — вона дає люті слово. Історія Ріаннон змушує замислитися: чому нам легко симпатизувати непримітній убивці? Можливо, варто слухати жінок до того, як їхній гнів стане видимим.
Читайте також
Ще в розділі «Мода»
- 19 серпня: що відомо про Андрія Стратилата та традиції дня
- Горіховий Спас 2024: традиції, заборони та прикмети на 16 серпня
- 26 серпня: день памʼяті святих Андріана і Наталії та Міжнародний день собак
- 4 місяці народження людей із бездоганним смаком: астрологічний гід
- Горіховий Спас 2024: традиції, заборони та прикмети 16 серпня







