Пілот дронів Віталій Мосійчук: історія воїна, який поєднав хобі зі службою

Віталій Мосійчук народився 13 лютого 2002 року в селі Гута на Хмельниччині. Він виріс у багатодітній родині Людмили та Олега Мосійчуків — разом із братом-близнюком Володимиром, старшим братом Артемом, молодшим Русланом та сестрами Софією й Алісою. Найтісніший зв'язок у нього був із близнюком, який народився на кілька хвилин раніше: хлопці разом грали у футбол, бешкетували та навчалися в Хоровецькому навчально-виховному комплексі. У школі брати навіть мали один щоденник на двох. «У них був свій такий обман для вчителів — вони мали один щоденник на двох. Це була їхня фішка», — згадує Іванна.

Коли близнюки були у другому класі, помер їхній батько. Згодом родина пережила ще одну втрату — не стало старшого брата Артема. Після дев'ятого класу Віталій разом із Володимиром вступив до Грицівського вищого професійного училища №38. Там він і познайомився з майбутньою дружиною: Іванна навчалася на кухаря, а він — на тракториста-машиніста. Їхні стосунки почалися у 2019 році.

Після навчання Віталій разом із братом-близнюком вирушив на строкову службу до навчального центру «Десна» на Чернігівщині. Через три місяці він повідомив Іванні телефоном про рішення залишитися у війську разом із братом і другом. «Це мені він повідомив телефоном, тому що на строковій службі давали тільки на вихідних телефон. І на вихідних подзвонив ось так і розповів про рішення», — говорить вона. У 2021 році Віталій підписав контракт і розпочав службу у військовій частині 11 зенітно-ракетної Шепетівської бригади Повітряних сил ЗСУ. Після початку відкритого вторгнення він продовжив захищати Україну, спершу — у гранатометному відділенні розвідувального батальйону.

Через п'ять років після знайомства, у квітні 2024-го, Віталій та Іванна одружилися. Весілля було невеликим — лише розпис і найближчі люди. За словами Іванни, коли дату церемонії вже обрали, Віталій згадав, що того дня має бути в наряді, і домовився про заміну з побратимами. У листопаді 2024 року в подружжя народився син. Пологи завершилися незапланованим кесаревим розтином, і Віталій, дізнавшись про операцію, зміг приїхати до дружини приблизно за дві години. Ім'я синові обрали вже в лікарні — Ілля.

У 2025 році Віталій перевівся до 100 окремої механізованої бригади, де змінив напрям роботи й почав займатися дронами. «Він вибрав собі справу, в якій у нього виходило, зокрема і через його оце захоплення. Він пішов на дрони. Пов'язав своє хобі зі службою», — розповідає Іванна. Останній рік він був пілотом розвідувальних безпілотників: на Костянтинівському напрямку проводив повітряну розвідку, виявляв та фіксував російські цілі.

Наприкінці січня 2026 року військовий дістав поранення. Після лікування йому дали місяць на відновлення, тож лютий він провів удома з Іванною та маленьким Іллею. Для подружжя цей місяць став особливим: за роки стосунків, які припали на війну, Віталій уперше був удома на свій день народження. «У нього 13-го день народження, 14-го — День святого Валентина. І ці такі свята він єдиний раз був удома», — говорить Іванна. У березні він знову поїхав на службу й повернувся до свого батальйону.

Востаннє рідні говорили з Віталієм 25 травня 2026 року. Того ж дня він загинув під час виконання бойового завдання на Костянтинівському напрямку, у Краматорському районі Донеччини, — від смертельних поранень внаслідок удару російського FPV-дрона. З Віталієм Мосійчуком попрощалися у Шепетівці. У нього залишилися дружина Іванна, маленький син Ілля, мати, брати та сестри. Рідні захисника створили петицію з проханням посмертно надати йому звання Героя України.

За кожною такою історією — не лише хронологія служби, а й звичайне людське життя, яке війна обірвала на самому початку. Віталій Мосійчук мріяв про власний будинок і родинний затишок, ніколи не забував про рідних, допомагав молодшим братові та сестрам і тримав слово. Те, що він устиг зробити за 24 роки, — це історія про вибір, відповідальність і любов, яку варто пам'ятати.