Артур Дронь завершує трилогію про війну книжкою «Лікарня святого Пантелеймона»

Нова книжка Артура Дроня «Лікарня святого Пантелеймона» завершить трилогію, що почалася з поетичної збірки «Тут були ми» та продовжилася есеїстикою «Гемінґвей нічого не знає». Вихід видання запланований на осінь 2026 року у «Видавництві Старого Лева».

За словами автора, нова книжка стане синтезом попередніх двох: у ній поєднаються вірші та прозові свідчення. Якщо «Гемінґвей нічого не знає» містив лише три тексти, написані від імені інших людей, то «Лікарня святого Пантелеймона» значно більшою мірою є книжкою про інших, ніж про самого автора. Дронь зазначає, що це одна велика історія, один цілісний текст, хоча за три роки, що минули від «Тут були ми», змінилися і він сам, і його оптика.

Книжка складатиметься з поетичної частини та прозового розділу «Реабілітаційний центр», де авторські тексти перемежовуються з монологами людей, які говорять про свої рани. Серед них — мати загиблого захисника Валентина Ємбрика пані Галина, яка розповідає про втрату сина, а також українці, змушені виїхати з країни. Дронь наголошує, що його роль — дати простір голосам цих людей.

Окремо письменник торкається теми замовчування та прірви в досвідах між різними групами українців. Він цитує пані Галину, яка каже, що коли люди оминають тему її загиблого сина, у неї виникає відчуття, ніби його для них не існувало, хоча він віддав за них життя. Дронь переконаний: навіть якщо неможливо порозумітися на сто відсотків, говорити про ці досвіди необхідно.

Автор зізнається, що «Лікарня святого Пантелеймона» має стати останньою книжкою, де він так безпосередньо пише про війну. Він уже обмірковує наступний проєкт, який буде зовсім про інше, хоча й не виключає, що колись у майбутньому повернеться до цієї теми.