Як Соломон Нортап провів 12 років у рабстві після викрадення

Навесні 1841 року Соломон Нортап, 32-річний скрипаль із Саратоги, батько трьох дітей, мав при собі посвідчення вільного громадянина. Після зустрічі з двома незнайомцями, які запропонували йому вигідний контракт у цирковій трупі, документ зник разом із грошима, а сам Нортап опинився в підвалі невільницької в'язниці в столиці. Відтоді він став „Платтом“ — нібито рабом-утікачем із Джорджії.

Работорговець Джеймс Берч змусив його забути справжнє ім'я під загрозою смерті. Нортапа відправили морем до Нового Орлеана та продали. Перший господар Вільям Форд ставився до нього відносно добре, але через борги чоловік перейшов до теслі Тібітса, який ледь не повісив його. Згодом Нортап опинився на бавовняній плантації Едвіна Еппса в Луїзіані — там минули найважчі роки його життя.

Порятунок прийшов 1852 року, коли на плантації з'явився мандрівний тесля з Канади на ім'я Басс. Він відкрито заперечував право Еппса тримати людей у рабстві. Нортап наважився розповісти йому правду, і Басс надіслав листи на північ. У січні 1853 року адвокат Генрі Б. Нортап, який носив те саме прізвище, прибув до Луїзіани з документами, що підтверджували свободу Соломона. Збіг прізвищ не був випадковістю: предки Нортапа отримали свободу від білої родини Нортапів, тому Генрі мав родинні документи.

Повернувшись додому, Соломон Нортап продиктував свої мемуари письменникові Девіду Вілсону. Книга вийшла влітку 1853 року, розійшлася десятками тисяч примірників і стала одним із найпотужніших свідчень про рабство в Америці. Її присвятили Гаррієт Бічер-Стоу. Викрадачів так і не покарали: свідчення темношкірого проти білих не мали юридичної сили. Дата смерті Нортапа невідома.

У 2013 році режисер Стів Макквін зняв однойменний фільм, який отримав „Оскар“ за найкращу картину. Українською мовою мемуари вийшли у видавництві #книголав у перекладі Нінель Мартинюк. Це не художня вигадка, а фактографічна розповідь без пафосу — голос людини, яка дванадцять років відмовлялася забути, хто вона.