1323 км на велосипеді: історія франківчанки, яка проїхала чотири країни

Велосипед у житті Насті з’явився ще в ранньому дитинстві: спочатку триколісний, потім двоколісний із бічними колесами. Вчив їздити батько, і цей процес був емоційно непростим для обох. «Пам’ятаю, як тато мене вчив їздити… І він вже нервово курив просто сигарету, бо я плакала, бо я боялася дуже, бо втрачала баланс, коли їхала. Але він все ж таки мене навчив, і я тоді вже була така щаслива, що я можу їздити», — згадує вона.

Далі була перерва майже на десять років — із 15 до 23 років Настя не сідала на велосипед. Усе змінилося після переїзду до Івано-Франківська, коли разом із друзями вона придбала велосипеди для пересування містом. Перший дорослий шосейний велосипед із кермом-бараном згодом вкрали, але це не зупинило її. Інтенсивно катається вона вже п’ять років, а першу велику подорож — три дні й 380 км до Чернівців через Верховину та Яремче — здійснила без спеціального спорядження, у звичайних кросівках і з наплічником.

Ідея поїхати за кордон виникла не одразу. Три роки Настя виношувала цю думку, сумніваючись у власній готовності. «Ти ніколи не будеш готовий. Ти все одно будеш думати: мені потрібен новий велосипед, нова футболка, нове взуття, нова сумка, ще більше грошей… Але цей момент може так і не настати, бо кожного разу тобі щось потрібно. Та коли є велике бажання, то це можна зробити», — пояснює вона своє рішення.

Маршрут пролягав через Братиславу, Австрію, Італію та Словенію. Перші п’ять днів в Австрії йшли дощі, дощовик протікав, а одного разу сильна злива просто знесла її з велосипеда. Врятувала випадкова жінка, яка довезла до хостелу. Після промокання Настя трохи захворіла, але аптечка була з собою. Зате в Італії біля озера Лаго-ді-Гарда вона побачила неймовірний захід сонця: «Я зрозуміла, що я недарма їхала… Вода була така дзеркально чиста». А в Любляні відвідала колишній велозавод, перетворений на креативний простір, який нагадав їй Франківськ.

Велосипед за всю подорож жодного разу не зламався — із собою були запасні камери, мультитул і ключі. Настя ночувала в кемпінгах і хостелах, спала в гамаку замість палатки. Серед висновків на майбутнє — перевіряти дощовик перед поїздкою та замінити ліхтарики на потужніші. Тепер вона мріє про Туреччину, Грузію, Швецію, Данію та Португалію, а також планує організовувати велопоїздки для інших. «Нове — це не означає, що щось погане. Це просто вихід із зони комфорту… Можливо, це такий великий пухнастий песик, який гарчить, але він добрий — можна спробувати його погладити», — підсумовує вона.