Каденюк и Адамчук-Чала

Лидия Шоха 12.04.18

Земля может уйти из-под ног, а Вселенная останется. Интервью с космобиологом Надеждой Адамчук-Чалой

Почему на Марсе лучше всего растут ананасы, а женщинам проще рожать в космосе рассказывает украинская ученая, которая в 1996 году готовилась к полетам в США.

7 квітня 2011 року рад ООН започаткувала Міжнародний день польоту людини в космос, що відзначається щороку 12 квітня. Незважаючи на те, що Україна — визнана космічна держава, про наших космонавтів, окрім Леоніда Каденюка, майже нічого не відомо; про жінок-космонавтів теж.

Ми відшукали українку, котра у 1996 році була включена до складу групи космонавтів України для проходження підготовки до польотів на кораблях системи Space Shuttle (США). На жаль, не пройшовши відбір через медичні показники, вона була вимушена перервати підготовку і повернутись до України. Проте й досі активно працює в космічній сфері. Про минуле та теперішнє української космонавтики, реальність грандіозних космічних проектів розповідає Надія Адамчук-Чала.

Надія Іванівна Адамчук-Чала: народилася 4 жовтня 1970 року у Києві. У 1992 році закінчила Київський Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Отримала ступінь кандидата біологічних наук під час роботи в Центральному ботанічному саду ім. М. М. Гришка Національної академії наук України. Зараз працює  у Інституті мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного НАН України. Одружена, має доньку та сина.

 © Надежда Адамчук-Чалая, фото - tyzhden.ua

- Надіє Іванівно, минуло вже більше 20 років з того часу, як ви повернулись в Україну після підготовчої програми. Що за цей час відбувалося з вами?

- Я готувалася до польоту як біолог, тому, повернувшись додому, продовжила працювати у цій ґалузі. Взагалі, гравітаційна біологія розвивалася ще до космічних польотів, але реалії перебування в космосі біологічних об’єктів і біокосмічні експерименти – це просто неймовірний прогрес у розвитку людства.

Українськими вченими, точніше школою українських космобіологів, починаючи з Миколи Григоровича Холодного, Льва Йосиповича Рубенчика, Єлизавети Львівни та Віталія Арнольдовича Кордюм, котрі заснували школу гравітаційних біологів, розвинулась плеяда вчених, які працюють як в Україні, так і закордоном. Вже отримані дані, які мають всесвітнє значення. Ми навіть отримали премію президента в ґалузі науки та техніки за цикл робіт про гравітаційну чутливість рослин на клітинному та макромолекулярному рівні у 2003 році. Але після цього, на противагу іншим країнам, не було створено великої біокосмічної програми.

Проблема України в тому, що немає реальних космічних запусків.

Наприклад, у Канаді пройшов комплекс досліджень «Томатосфера» – ми досліджували насіння і рослини томатів в умовах космосу. На конференціях мене дуже захопив цей матеріал і далі я вже спілкувалася зі своїми колегами, і ми навіть оцінювали можливість співпраці. Канада теж космічна держава з реальними космічними польотами. Екс-мер Монреаля Жулі Пайєтт наступного року після Леоніда Костянтиновича відправилася до космосу. В Канаді багато жінок, що працюють в космічній галузі – і Жулі Пайєтт, і Роберта Бондар (космобіолог Канади з українським корінням). Жулі Пайєтт  проводить науково-освітні програми з космічної біології в Канаді, до яких долучаються діти з інших країн, зокрема з Китаю. Вона дуже потужний громадський діяч, науковець і з радістю передає свій досвід дітям.

- Як ви оцінюєте космічну ґалузь України? Що взагалі у нас відбувається в цьому напрямку?

- Я бачу колосальні можливості, але проблема України в тому, що немає реальних космічних запусків – без них розвиток космічних проблем та, власне, гравітаційної біології можливий тільки в теоретичному аспекті.

- Якщо українка мріє стати космонавтом, то чи це цілком реально, чи вона може пройти спеціалізоване навчання у нас?

- Колись мій чоловік, що на той час працював в потужній будівельній компанії, жартував, що мене зроблять піар-обличчям цієї компанії, а його відправлять будувати готель на орбіту. *сміється* Проте так, українські жінки мають змогу отримати відповідну освіту та підготуватися вдома.

- Розкажіть, будь ласка, про жінок у космосі. Чи є якісь відмінності між космонавтами та космонавтками?

- Перше, з чим асоціюється образ жінки – це завжди образ берегині, яка охороняє й продовжує життя. Умови космосу не дуже дружні для дитини. Немає повітря для дихання, проте є потоки шкідливої для організму людини космічної радіації, захисту від якої ще не вигадано. На кожному планетарному тілі своя гравітаційна сила, до якої адаптуватись дуже важко. Жіночий організм унікальний тим, що він може адаптуватись до цих умов, бо дуже витривалий і гарно переживає довгий стрес. Проте, коли жінка опиняється в умовах космосу, їй обов’язково потрібна медикаментозна гормональна підтримка. Чим більш літня буде жінка, зі стійкішим гормональним балансом, тим вона витриваліша та придатніша для умов космосу.

- Жінка може народжувати в космосі, але чи безпечно це для дитини? Відомо, що такі досліди проводяться на гризунах та інших маленьких тваринках.

- Великих серйозних мутацій не виявлено. І плазуни, і мишенята, які були отримані в умовах космосу, потім адаптуються до сили земного тяжіння і продовжують свій життєвий цикл в земних умовах. Тобто це не має великого критичного значення. Навпаки, маючи подвійний досвід материнства (я народила і доньку, і сина), я б сказала про те, через що було б зручно народжувати в космосі. На останніх місяцях дитину легше виносити, тому що немає тиску на таз. Процес народження проходить без проблем, якщо немає патології, продовжуються скорочення м’язів. Можливо, навіть легше ніж на Землі. Критичним є те, як пройде запліднення, чи зіллються нормально статеві клітини, чи буде повноцінне закладання тканин та органів, тобто гістогенез. Якщо вже три місяці розвивається зародок і там нормально закладені всі тканини та органи, майбутня дитина зростає без патології, та якщо мати може витримати стрес перевантажень – тоді розвиток може відбуватись нормально.

Щодо біоексперименту можу сказати, що рослинки, які проросли у космосі, а потім повернулися на землю, там вже відбувалось запилення, вони цвіли і давали насіння цілком нормально. Проблеми у насіннєвому розмноженні рослин в умовах космосу і у деяких модифікацій тварин – тому що, наприклад, гризуни розвиваються або якісь подовженні, або кругленькі, але це не заважає їх нормальному життєвому циклу.

- Всі зараз говорять про те, що будуть створені грандіозні космічні станції на орбіті, а, можливо, навіть колонізація Марсу. З точки зору біології, чи цілком реально вирощувати якісь рослини в умовах космосу, нормально харчуватись?

- Мені так смішно, коли показують невеличку кімнату, де в горщиках розвиваються листочки салату, й говорять, що так будуть кудись летіти астронавти. Без потужного біореактору, який продукуватиме білки в необхідній кількості в штучних умовах, людина не зможе вижити. І ще: звідки будуть брати кисень? Поки жодна замкнена система з рослинами не дасть повноцінного балансу для дихання людини. Слід вирішити багато комплексних проблем для того, щоб відправити людину хоча б на Місяць, не те що до далеких планет.

Ми знаходимось під захистом магнітосфери Землі і та космічна радіація, яка пересувається Всесвітом, не проникає на планету. Тобто всі ті польоти, що мають орбіту до 500 км, знаходяться на захищених висотах, а вже далі треба маневрувати, щоб не потрапити під потік жорстких радіочасток. Коли вони проходять крізь біологічні об’єкти, то руйнують біомембрани й людина гине. Тому, перш ніж летіти кудись у далекі світи, вивчіть, як все організовано на Землі, і далі вже створюйте подібне райське життя на інших планетах. Бо наша Земля – це рай. Якби не велися війни, не було протистоянь держав, а всі об’єднали б свої зусилля, то вже були б і на Марсі, і в далекому космосі.

Жіночий організм унікальний тим, що він може адаптуватись до космічних, бо дуже витривалий і гарно переживає довгий стрес.

Чомусь вважається, що на Марсі будуть рости яблуневі сади. Взагалі, яблуня – це дерево, і на Землі воно має великий стовбур для того, щоб витримати гілля, цвісти і плодоносити. В умовах космосу немає такої сили тяжіння, як на Землі, там зовсім інший гравітаційний стан. Є хіба що поняття мікрогравітації – від приладів, від найближчих предметів є невеличке тяжіння, тому що взаємодіють два гравітаційні об’єкти, але воно досить маленьке. Власне, за таких умов розвиваються невеличкі рослинки. В умовах космосу салатні культури прекрасно ростуть, всі гарбузові родичі, у яких в’ється стебло, бобові чудово розвиваються (горох, соя). Марс – це планета, віддалена від Сонця і сонячного проміння потрапляє менш, ніж на поверхню Землі, тому там найкраще будуть розвиватись ананаси. Зважаючи на те, що ананас дуже полюбляє латеритні ґрунти, в яких багато окису заліза, а на Марсі якраз і є такі породи, то ананаси можуть там чудово рости. Тобто не apple, а рineapple.

- А картопля, про яку згодували у книзі та фільмі «Марсіанин»?

- Картопля – один з біокосмічних об’єктів. Дуже складно розмножувати рослини насіннєвим способом, тому що не все насіння, яке формується в космосі, здатне проростати далі і давати повноцінні рослини. Проте картопля розмножується вегетативно, тому що бульби, які ми споживаємо в їжу, це вже стебла. Варто лише розрізати її на декілька частин з вічками та закопати в ґрунт. Вегетативне розмноження рослин, використання культури тканин – це майбутнє біотехнологій космічного рослинництва.

- Що ви можете сказати про майбутнє космонавтики?

- Земля може піти з-під ніг, а Всесвіт – залишиться, він буде в різних формах. Що мене більш приваблює в роботі Канадського Космічного Агентства, що перш ніж відіслати свого астронавта, вони дуже ретельно вивіряють, в яких умовах буде людина, бо вони мають гарантувати, що він цілий та здоровий полетить і повернеться з космосу. Вони самі мають свій зв’язок з астронавтом, незалежно від Х’юстона, тобто можуть викликати його, коли їм необхідно вжити будь-які заходи для того, щоб зменшити дискомфорт астронавта. Якщо в команді буде канадській астронавт, то я згодна туди полетіти, тому що це гарантія безпеки.- Ви все ж бажаєте відправитися у політ? Не страшно? 

Земля може піти з-під ніг, а Всесвіт – залишиться.

- Космос – це не олімпійське досягнення і не царина балету. Доведено, що літні астронавти, якщо дозволяє здоров’я, можуть цілком нормально перебувати в умовах космосу. Навпаки, якщо зрілий витривалий організм, йому легше і адаптуватись до умов космосу, і повертатись звідти. Чим молодший організм, тим більше він страждає: через стреси, в умовах космосу втрачається орієнтація, де гора, а де низ, кров в повному об’ємі не відливає до кінцівок, тобто велике коло кровообігу функціонує не так, як на Землі. Тому дуже тисне в голові, бо рідина приливає до неї. Тому є деякі тренажери, наприклад, людину вміщують до центрифуги, щоб трошки відігнати кров до кінцівок. В умовах космосу холонуть ноги, тому, коли ви дивитесь американські відео про перебування астронавтів на орбіті, то вони обов’язково в шкарпетках.

Космос – це не олімпійське досягнення і не царина балету.

До того ж об’єми, в яких мешкають астронавти, дуже маленькі і людині важко психологічно, навіть, якщо вона не страждає від фобії замкненого простору. Поряд знаходяться інші люди і немає відчуття захисту своєї індивідуальності – це вже проблема. Деякі астронавти люблять відкривати шафку і всунути туди голову, щоб хоча б якийсь час побути в ізоляції. Ще було дуже багато проблем з тим, що в умовах космосу у людей прокидались фобії, навіть якісь дитячі страхи, які не вловлювали тест-системи на Землі. Деякі космонавти Радянського Союзу скаржились на те, що вони бояться відчуття того, що падають вниз спиною – така дезорієнтація в умовах космосу. Навіть у фізично витривалих людей, які себе гарно контролюють, зі стійкою психікою, були якісь такі моменти.

Важливо, щоб команду очолювала людина з дуже сильною особистістю, яку слухатимуть. Тому що загроза розгерметизації об’єму космічного корабля, це ситуація з рахунком на мілісекунди, коли космічному екіпажу дається команда ховатись в спеціальні герметичні мішки, а капітан корабля і перший заступник одягають на себе скафандри для виходу у відкритий космос задля того, щоб всі ці мішки перекласти у безпечний простір і чекати на місію порятунку, яка їх забере – це все без розмов, без нюансів, без суперечок, й має бути дуже сильно вивірено.

Якби вчасно був сигнал з човника Columbia в 2003 році, якби правильно відреагували не те, що утворилася мікротріщина в крилі космічного корабля, й люди сховалися до безпечного місця, то вони б не загинули. Ми дуже важко пережили цю катастрофу, бо знали тих астронавтів. Незважаючи на те, що корабель розгерметизувався та згорів в щільних шарах атмосфери, контейнери з мохом, який вирощували на Columbia під час експериментів, були знайдені неушкодженими.

У 2014 році на Космічній асамблеї COSPAR ми навіть бачили результати досліджень з цим мохом. Тобто якісь форми життя виживають навіть після таких екстремальних умов і реально те, що ними можна буде заселити інші світи. Головна проблема – дослідити, як все створено на Землі. У нас на Землі все настільки геніально створено, настільки Земля являє собою унікальний простір життя, існування вінця творіння – людини. Треба добре вивчити всі ці взаємозв’язки органічного світу, для того, щоб перенести це на інші планети. Ми ходимо по нашим унікальним українським чорноземам, які створили мікроорганізми у такому балансі, який важко пояснити випадковістю, що треба зберегти та поліпшити, бо це дві третини чорноземів світу. Коли захоплюєшся тим, як все створено на Землі, то розумієш, що цю красу треба врятувати і перенести в інші світи. Що ще мене захоплює в канадських колегах – вони ставлять перед собою мету відправити на інші планети не тільки людину, а й робота. Наприклад, на астероїди, які складаються з платини, золота, срібла, з кімберлітовими трубками, з яких можна робити діаманти.

Наша Земля – це рай.

Провідними сферами діяльності Канадського Космічного Агентства є такі пріоритети як мікроелектроніка, робототехніка, дистанційне зондування Землі з розшифровкою космічних знімків. Коли я дивилася карти світу, карти ризику для різних країн, мене захопило, наскільки все прораховано – українська територія відміряна і відзнята, проаналізована від кордону до кордону. Вони знають, що і де вирощувати, яке збіжжя отримують за цей рік і на яких ринках воно опиниться – це цілі аналітичні програми. І, щоб Україна вписалася у весь цей економічний простір можливостей, показала та розкрила свої найкращі сторони, необхідна комплексна робота держава та великих агропідприємств.

- Ви все ж оптимістка щодо цього питання?

- Так, я дуже оптимістична, навіть зараз просто вибираю ті моменти, які мене тішать. По-перше, перспективи запровадження в Україні найсучасніших методик, які створені в США та Канаді, співпраця вчених, зацікавлення космосом молоді. Мене дуже порадувало, що на минулому тижні повернулась делегація учнів України з віце-президентом МАН Назаренко Володимиром Івановичем й привезли три золоті медалі. В складі цієї делегації був правнук академіка Олександра Палладіна Максим Палладін, він за свої біохімічні дослідження отримав золоту медаль в Китаї на Всесвітній науково-інноваційній конференції. Ці учні просто виросли на наших очах і зараз створюють нове сузір’я майбутніх вчених України.

- До речі, про покоління – ваша дочка пішла за вами?

- Моя донька, коли я перебувала в Канаді у відрядженні, навчалася у Монреалі і її захопив екодизайн. Вона хоче створювати простір для життя людини на Землі, поза межами Землі, екологічно безпечний, з використанням продуктів переробки і для того, щоб була якісна, комфортна атмосфера для життя людини. Вона розроблює різні дизайни і пише програми, обґрунтовуючи, як вона бачить життя майбутньої людини – щось таке футуристичне. Її захоплює, як розробляти для дітей розвиваючі іграшки і як створювати стінки з вегетуючими рослинами, які забезпечують сім’ю вітамінами. Пріоритети у неї змінюються в залежності від того, що вона хоче.

- Але вам вдалося її захопити?

- В неї немає варіантів, тому що вона живе в біологічному середовищі. У неї бабуся – вчитель-методист з біології Голосіївського ліцею, батько – психофізіолог, випускник біологічного факультету університету Тараса Шевченка і мама – біолог. 19 травня на День науки вона має робити доповідь, присвячену науково-освітнім програмам для юнацтва. Свій новий стартап вона буде представляти 18 травня. Сьогодні у нас лекція про місію Леоніда Костянтиновича Каденюка, присвячена його пам’яті і тим ідеям, які складуть основу України як індустріально-аграрної країни.

Читай также:

Награда для женщин-ученых, на которую стоит номинировать свою знакомую

9 необычных подарков для тех, кто увлечен космосом

женщины, день космонавтики

Комментарии (0) Прокомментировать
    Комментариев нет, но ты можешь оставить первый комментарий :)